July 5th, 2017

Козацкий герб

Українці в канадській армії у Другій світовій війні

Які мотиви були в пересічного українця, що воював у лавах канадського війська? Які думки його переповнювали? Чому він із таким завзяттям йшов на війну? І чого прагнув досягти по її закінченні?

«Виконати свій обов’язок супроти Канади й Бритійської імперії та звеличити українське ім’я» — саме таким було одне із завдань численної української громади в Канаді, висловлене в перші дні після офіційного вступу країни у Другу світову війну у вересні 1939 року.

На шпальтах українських газет, що виходили в Канаді, одне за одним прозвучали звернення громадських організацій, зокрема Української стрілецької громади та Українського національного об’єднання Канади, до уряду з ініціативою створення окремого Українського легіону в британській армії.

На поклик канадського уряду значна кількість українських поселенців «вступали до армії та зо зброєю в руках охороняли демократичний світ від диктаторів та грабіжників». Професор Вотсон Кіркконелл ще в 1940 році відзначив, що звіт за перше півріччя мобілізації в Канаді демонструє значну кількість добровольців саме серед укранців.

Наприклад, у провінції Саскачеван вступ українських добровольців, у порівнянні до загальної кількості населення, був удвічі більший, ніж число вступу інших громадян.

Як словом, так і ділом канадці українського походження продемонстрували «свою непримушену готовність стати в обороні цього краю, його конституції та інституцій проти зовнішньої загрози».


Книга Вотсона Кіркконнелла «Війна — та українські канадійці», Торонто, 1940 рік.

Усі документи з фондів Центрального державного архіву зарубіжної україніки

Collapse )


Козацкий герб

Наймолодший бойовий офіцер-українець Першої світової

«З надлюдським криком «Гурра-а» кину­лися стрільці вперед. Я бачив, як Яримович, а недалеко від нього Степанівна користува­лися револьверами і йшли перед сотнею вперед… Москалі, на­гло заскочені, заніміли…»

Мало хто знає, що історія сучасних Збройних Сил України бере початок із будинку 16 по вулиці Коперника у Львові. Восени 1911 року (дата невідома) там, у домівці товариства «Січ» зібралось кілька десятків українських студентів. Сходились таємно, при закритих вікнах і з встановленим тайм-лайном на вхід та вихід з приміщення.

Серед присутніх були активісти галицьких парамілітарних організацій «Січ» і «Сокіл». Але вони прагнули більшого — незалежності України. Тому і вирішили створити вже не парамілітарну, а чисто військову (мілітарну) організацію. Із легкої руки батька українського спорту Івана Боберського ця організація отримала назву… «Пласт».

Лідером групи був молодий студент Іван Чмола. У той час світом ширився популярний скаутський рух, тоді ще дуже мілітарний (в перших посібниках були, навіть, людські мішені).

Відтак Чмола-«Вихор» запропонував створити український скаутинг, як найбільш успішну на той час систему військової підготовки молоді.

Таким чином І. Чмола став не лише засновником «Пласту», але і батьком новітніх українських збройних сил.

Гуртував студентів, щоб швидко сформувати майбутні офіцерські кадри українського війська (десятки бойових офіцерів Армії УНР були його вихованцями і творили основу Корпусу Січових Стрільців).

Однак, під його опікою діяли і нелегальні гімназійні пластові гуртки в ряді повітових центрів тогочасної Галичини.

Collapse )