September 27th, 2016

Коктейль Молотова

ПРЕЗУМПЦІЯ РЕВОЛЮЦІЇ (так собі, просто дєтська казочка)

Жив собі один диктатор. Якось він так дістав свій народ, що той вирішив йому про це повідомити, і вийшов на вулиці. Повідомляв мирно, співав собі, танцював... Але диктатор прислав своїх злих ментів, які ні сіло ні впало сказали народу розійтися, бо тут буде йолка рости. І от що цікаво - аби в той час цей народ вірив у "презумпцію правоти поліцейського", він би мав мовчки розійтись, кривого слова не кажучи злим ментам, та навіть на відео їх не знімаючи, як вчать нас Тьотя Хатя та Арсенчик (той, шо не Кулявлоб). Потім, звісно ж, народ мав право оскаржити дії злих ментів у їхніх же судах та у такій само злій прокуратурі, які підпорядковувались тому ж самому диктаторові. І оскаржував би ці дії довго-довго, нудно-нудно, та так безрезультатно, що швидше б та йолка зацвіла та грушами вродила, аніж народ би у суді чогось був добився. Всім то було ясно - і народу, і ментам, і суддям, і диктаторові. Та попри всьо, народ таки мав розійтися - бо ж презумпція, слово таке мудре-мудре, шо куди ж супроти неї... Але народ той був трохи наївним та висот мудрості не осягав, тож у простоті своїй чомусь замість презумпції мусорів по-дитячому щиро вірив у іншу презумпцію - презумпцію права та закону. І тому злих ментів не послухав, а попросив пояснити законність їхніх дій. Менти пояснили - як у них водиться, кийками. А народ виявився такий дикий та невчьоний, що і тут мусорською презумпцією не проникся, а натомість став барикади будувати - за презумпцією прав, свобод та Конституції.



Collapse )