November 21st, 2013

Киев

Тетяна Близнюк. Про КПРС. Для дітей і тих, у кого амнезія

У 80-х ми співіснували з партією і комсомолом на негласних принципах взаємного непоборювання.

1985-1990. Я навчалась в київському вузі. На курсі було трохи комуністів. Яким чином вони вступали в партію і як це робилось, я, наприклад, навіть не знала. І більшість не знали й не прагнули знати. В нашій групі було за весь час навчання лише два комуністи. Жоден з них не був не те, що неформальним чи формальним лідером, а навіть в більш-менш авторитеті.

Якось зайшли до нашої аудиторії і сказали нам, що один хлопчик, Володя, наш одногрупник, відсьогодні має бути нашим комсоргом і його рекомендують в лави КПРС, бо він «хороший представитель». Пам’ятаю, фраза про «хорошего представителя» групу дуже розвеселила, але за Володю звісно ж проголосували. По-перше, тому що всім було насправді байдуже, хто буде у нас комсоргом; по-друге, ми нічого не мали проти цього Володі; по-третє, нікому й в голову не приходило бунтувати з такого питання, як призначення нам комсорга. На той час це все було вже на стільки формально, що й говорити не було про що.

Читати Далi